Головна статті
Смолоскип України №6(83), червень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Петро Вознюк. Призначення року" />

Петро Вознюк. Призначення року

.Призначення року

Попри те, що президентські республіки (а надто – пострадянські) вирізняються апріорі меншою, порівняно з парламентськими, передбачуваністю кадрової політики у вищих ешелонах влади, більш резонансного рішення, ніж затвердження Віктора Медведчука главою Адміністрації Президента, цього року вже навряд чи слід очікувати. Тому поживу для політологів та експертів, можна вважати, забезпечено. Принаймні на літні місяці.

Зрештою, Леонід Кучма додержав власної обіцянки призначити керівником свого апарату публічного політика. Така послідовність Президента вже сама по собі – неабиякий плюс. Тим паче, що Віктор Володимирович дійсно є чи не найкращим варіантом для цієї посади на даний історичний момент. Побоювання українських демократів щодо підвищення когось із когорти одіозних «силовиків» (насамперед, Юрія Кравченка) і побудови суто поліційного режиму вдалося тимчасово нейтралізувати. Адже новий господар відомого будинку по вулиці Банковій дотримується доволі сучасних поглядів і, якщо авторові цих рядків не зраджує пам’ять, свого часу (а саме після позаторішнього референдуму) виступав за формування уряду парламентом. Конкретні особистісні мотиви тої заяви в нашій ситуації не є принциповими, оскільки багатьом політикам навіть міркування егоїстичної користі не допомогли перебороти плазунське єство. Водночас Медведчук – людина безумовно тверда у проведенні будь-якого курсу й у відстоюванні потрібних пріоритетів. Зокрема, під час останньої виборчої кампанії він ані на хвилину не відмовився від антиющенківського «чорного піару». Хоча, як досвідчений політбоєць, не міг не передчувати електоральних втрат внаслідок т. зв. «ефекту бумеранга» (що, зрештою, і сталося). По виборах же очолювані ним соціал-демократи зарекомендували себе чи не найрадикальнішим загоном центристської більшості у новій Верховній Раді. Так, нещодавно вони рішуче заперечували компромісний розподіл комітетських постів у ВР із опозицією. Принциповість же самого Віктора Володимировича якнайкраще відбилася у його відповіді на питання про можливість передачі «четвірці» двадцяти комітетів: «Доженемо і ще раз дамо!» (див. «Сегодня» від 10 червня ц. р.). Хіба після цього хтось казатиме про помилковість президентського вибору?

Був і ще один вагомий аргумент на користь кандидатури екс-віце-спікера: вона вочевидь цілком влаштовувала Москву. Невипадково СДПУ(о) була однією з небагатьох вітчизняних партій, котрі відкрито підтримали ідею приєднання України до союзу Росії та Білорусі (принаймні, якщо вірити даним передвиборного опитування серед 15 політичних партій, вміщеним у спецвипуску журналу «Новий кур’єр»).

А от подальші перспективи самого Медведчука нині наважиться спрогнозувати далеко не кожен аналітик. Наразі впевнено можна стверджувати єдине: позбувшись парламентського статусу, він втратив і частину своєї самодостатності як політика. І тепер уже Президент Кучма вирішуватиме, робити з пана Віктора довгоочікуваного «спадкоємця» чи дискредитувати як потенційного конкурента. Особливо враховуючи той факт, що з часів Дмитра Табачника у нас немає небезпечнішої для особистого іміджу посади, ніж посада глави АПУ. Може Віктору Медведчуку нарешті таки вдасться спростувати цю негативну закономірність?

Отже, нещодавнє кадрове рішення Президента на перший погляд здається тактично дуже виграшним для нього самого й стратегічно не зовсім сприятливим для новопризначеного головного адміністратора (зрозуміло, якщо в останнього ще збереглися реальні політичні амбіції). Що ж до держави в цілому… Тут хотілося б висловити не прогноз, а побажання, щоби будь-які можливі «рокіровки» на владному небосхилі якнайменше впливали на стабільність розвитку України та взагалі ставали би все більш непомітними для суспільства.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.