Головна статті
Смолоскип України №4(81), квітень 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Дмитро БУЛАХ. Вибори – 2002: погляд зсередини" />

Дмитро БУЛАХ. Вибори – 2002: погляд зсередини

Навряд чи хто заперечуватиме, що парламентські вибори 31 березня найближчі кілька років значною мірою визначатимуть майбутнє України. Але вже сьогодні аналіз як результатів виборів, так і перебігу передвиборчих кампаній дає можливість оцінити можливий розвиток політичних процесів. Виборчі перегони стали індикатором демократичності нашого суспільства, показником рівня політичної культури і гуманітарних технологій. І як би нам не хотілося бачити наше наближення до правової держави, традицій демократії, стає очевидним, що шлях до такого зростання аж ніяк не є простим і безболісним. Не так просто перебудувати мислення у масштабі цілої країни за десять років і не так просто забути минуле і викорінити старі звички. Отож найбільші надії варто покладати на молодше покоління і тільки йому притаманний прагматизм, часто спрямований на досягнення, як не дивно, зовсім романтичних цілей.

З цими твердженнями, мабуть, погодились і учасники круглого столу «Вибори –2002. Погляд зсередини», що відбувся 9 квітня у Києво-Могилянській Академії. Захід, що мав на меті, здавалось би, доволі нудний «аналіз проведення виборів з погляду ефективності діяльності штабів різних партій, їх ідеологів та політичних технологів», вилився у доволі цікаву дискусію, місцями досить гостру, але, безумовно, корисну для усіх учасників.

Основною інтригою напередодні проведення круглого столу стала обіцянка організаторів – а ними виступили Школа політичної аналітики, Кафедра політології НаУКМА, Спудейське братство НаУКМА, Молодіжний гуманітарний центр – зібрати в одному колі представників різних, а подекуди протилежних політичних сил, таких як «Наша Україна», СДПУ(о), Демократичний Союз, блок «За єдину Україну!», Команда Озимого Покоління, блоки Юлії Тимошенко, «Жінки за майбутнє». І задум організаторів вдався. Чесно кажучи, важко згадати, коли у конференц-залі Могилянки спостерігався такий аншлаг, та ще й за великої кількості представників мас-медіа.

Серед авторитетних та поважних гостей були голова Наглядової ради Агентства гуманітарних технологій В. Грановський, директор Інституту політики М. Томенко, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології М. Погребинський, шеф-редактор журналу «Політична думка» О. Дергачов, президент Фонду «Співдружність» С. Телешун, представники НаУКМА: декан факультету соціальних наук і технологій, голова департаменту Київського міжнародного інституту соціології В. Хмелько, завідувач кафедри PR, професор В. Королько, професор кафедри політології, директор Школи політичної аналітики О. Гарань, виконавчий директор Школи політичної аналітики, керівник департаменту політико-правових досліджень Міжнародного інституту порівняльного аналізу Р. Павленко. Але поруч із ними були і молоді люди, співробітники виборчих штабів різних партій, і студенти Києво-Могилянської Академії.

Стрижнем розмови став аналіз ролі технологій у політичному житті України і в передвиборчій боротьбі. Власне, надуживання термінами на кшталт «чорний піар», «політтехнології», «імідж», «адмінресурс» в засобах масової інформації давно вже вимагає формування більш чітких уявлень про ці «загадкові» області гуманітарних знань. Проте негативний імідж самих політичних технологій пов’язаний, перш за все, з дещо примітивним рівнем багатьох застосованих на минулих виборах методів. Власне, суто технологічні проекти, що не мали під собою реальної політичної платформи і чіткої ідеологічної позиції, з тріском провалилися. Як відзначив Олександр Дергачов, ті сили, які зазнали поразки, мають її визнати. Одним із шляхів є приклад В. Горбуліна, який заявив, що у разі поразки на виборах, він піде у відставку. Подібні вчинки можуть стати першим кроком до ліквідації гіпертрофованої, атомізованої партійної системи, над якою сміється вся країна.

І саме дискусія, розпочата молодшими учасниками круглого столу, переконує, що існує усе більше підстав говорити про майбутній крах цієї системи. Ні для кого не секрет, що для багатьох молодих людей вибори – не тільки можливість заявити про свою громадянську та політичну позицію, але й можливість взяти участь у виборчих кампаніях тих чи інших партій та блоків і таким чином тимчасово вирішити проблему з працевлаштуванням. Окрема мова про студентів таких гуманітарних спеціальностей як політологія та соціологія, оскільки для них участь у виборчих кампаніях – безпосередній професійний досвід. Але ці молоді люди керуються вже дещо іншими принципами, ніж старше покоління. Для багатьох із них вже сьогодні зрозуміло, що політика так чи інакше мусить спиратися на підтримку народу і відображати його інтереси. Проекти, побудовані на маніпулятивних технологіях, приречені. Очевидно, що саме на долю цього покоління випаде привчати нашу країну до цивілізованих політичних технологій і того розуміння політики, в основі якого є представництво і змагання інтересів, а не ширші можливості для безвідповідальності.

Але не можливо не погоджуватись, що вибори дали певний поштовх на новий рівень демократичної свідомості людей. Представники численних громадських організації, політичних сил говорять про зловживання, тиск і фальсифікації на виборах. Але вже той факт, що влада не має можливості придушувати обговорення таких питань, свідчить, що наша країна потроху віддаляється від квазідемократичних моделей держави на кшталт Латинської Америки. Власне, обговорення суспільних питань, дискусію з приводу політики, майбутнього країни не можна нав’язати авторитарно, таке обговорення є незаперечним свідченням того, що усе ж таки Україна наближається до демократичних традицій Європи.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.