Головна статті
Смолоскип України №2(79), лютий 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Олексій Большаков. КУЛЬТУРНЕ НАДБАННЯ УКРАЇНИ В ПОЛІТИЧНИХ ІГРАХ" />

Олексій Большаков. КУЛЬТУРНЕ НАДБАННЯ УКРАЇНИ В ПОЛІТИЧНИХ ІГРАХ

Наприкінці минулого року гарант Конституції Л. Кучма урочисто оголосив про передання Німеччині левової частини всесвітньо відомого нотного архіву (колекції) Баха, який після Другої світової війни зберігається в Києві. Цей черговий своєрідний подарунок було здійснено за сприяння Німеччини в реструктуризації боргу України, обіцянку профінансувати добудову Рівненської та Хмельницької АЕС. І, мабуть, найголовніше – на честь візиту німецького канцлера Герхарда Шрьодера – першого візиту в Київ посадовця такого рівня, що відбувся після зникнення ґонґадзе і «касетного скандалу». І справа не у вартості унікального зібрання рукописів та першодруків композиторів Західної Европи ХVІ-ХІХ сторічч – такі культурні цінності вкрай важко перевести в грошовий еквівалент. Але в тому, що згідно міжнародної правової практики, архів Баха мусить належати Україні. Більше того, досі Німеччина не надає нам будь-якого сприяння в розшуку і поверненні численних культурних цінностей, які тим чи іншим шляхом незаконно вивезені з України під час Другої світової війни, або в контрабандний спосіб (особливо протягом останнього десятиріччя) і зараз знаходяться в німецьких приватних колекціях.

. априкінці минулого року гарант Конституції Л. Кучма урочисто оголосив про передання Німеччині левової частини всесвітньо відомого нотного архіву (колекції) Баха, який після Другої світової війни зберігається в Києві. Цей черговий своєрідний подарунок було здійснено за сприяння Німеччини в реструктуризації боргу України, обіцянку профінансувати добудову Рівненської та Хмельницької АЕС. І, мабуть, найголовніше – на честь візиту німецького канцлера Герхарда Шрьодера – першого візиту в Київ посадовця такого рівня, що відбувся після зникнення ґонґадзе і «касетного скандалу». І справа не у вартості унікального зібрання рукописів та першодруків композиторів Західної Европи ХVІ-ХІХ сторічч – такі культурні цінності вкрай важко перевести в грошовий еквівалент. Але в тому, що згідно міжнародної правової практики, архів Баха мусить належати Україні. Більше того, досі Німеччина не надає нам будь-якого сприяння в розшуку і поверненні численних культурних цінностей, які тим чи іншим шляхом незаконно вивезені з України під час Другої світової війни, або в контрабандний спосіб (особливо протягом останнього десятиріччя) і зараз знаходяться в німецьких приватних колекціях.

Доречно згадати й про нещодавні пропагандистські бажання і спроби московської мерії, за сприяння деяких високих російських можновладців, вивезти до Москви рештки Юрія Долгорукого, які зберігаються в Києво-Печерській Лаврі. Або минулорічні спроби саратовського губернатора Дмитра Аяцкова, знову за серьозної підтримки в Москві, домовитися з українськими чиновниками про перепоховання Петра Столипіна (з Києво-Печерської Лаври на Саратовщину). Згадане є нонсенсом, адже не те що за міжнародним правом, а й за елементарним здоровим глуздом, ніякого реституційного права на це росіяни не мають. Втім зовсім не виключено, що під час чергових російсько-українських політичних комбінацій, місцеві чиновники підуть на «дружні кроки» і таки задовольнять ці (чи схожі, наприклад, щодо решток Ярослава Мудрого) пропагандистські бажання «старших братів».

Ще один яскравий приклад – минулорічне брутальне вивезення ізраїльськими музейниками частини дрогобицьких фресок художника Бруно Шульца. Навіть саме скандальне вивезення стало відоме завдяки увазі науковців Польщі, а не діям українських пам’яткознавців і правоохоронців. І, мабуть, найголовніше – завдяки наполегливості закордонних учених, громадськості став відомий один із низки надійних шляхів незаконного вивезення культурних цінностей. На повернення цих фресок в Україну годі сподіватися (принаймні найближчим часом), тому що наші чиновники через «складні» вузли українсько-ізраїльських політичних ігор навряд наважуться серйозно вимагати їхнього повернення.

Злочиннним політичним маніпуляціям культурними цінностями України може покласти край прийняття повноцінного реституційного законодавства, вдосконалення інших законодавчих і виконавчих складових пам’яткоохоронної сфери, що має бути помножене на реальний жорсткий контроль за її функціонуванням, зокрема з боку громадськості. Інакше ж до іміджу України будуть продовжувати додаватися чергові принизливі «культурні» порції.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.