Головна статті
Смолоскип України №2(79), лютий 2002
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Сторінка 7
Сторінка 8
Всі сторінки
Дмитро Губенко. I like London in the rain…записки мандрівника" />

Дмитро Губенко. I like London in the rain…записки мандрівника

Так, я люблю Лондон – у дощ чи у туман, у погоду похмуру, а також сонячну (а це не таке вже й рідкісне явище). Я впевнений, що люблю Лондон будь-якої пори року, хоча й був там лише пару днів наприкінці зими...

Об’єднане королівство, як на мене, починається для українців з переведення годинника на дві години назад. Після цієї нескладної, але досить символічної процедури ви вже живете за стандартним світовим часом – за Ґрінвічем. Візуально ж знайомство з Великою Британією починається з аеропорту Ґетвік: йдеш горизонтальними ескалаторами по нескінченних коридорах, час від часу звертаючи за вказівними стрілками, долаєш прикордонні процедури, потім їдеш монорельсом з одного терміналу до іншого, і, зрештою, опиняєшся сам-на-сам із незнайомою країною.

Панікувати не варто. Всюди можна знайти повно різноманітної туристичної інформації. До того ж, британці завжди готові все терпляче роз’яснити нетямущому іноземцеві. Напевно, щось у моєму вигляді було британське, бо у перший же вечір до мене тричі зверталися по допомогу колеги-туристи. Так що доводилося в усьому розбиратися самому, а потім ще й допомагати іншим.

А випробувань на новачка у Лондоні чекає немало. Чого варте лондонське метро – славнозвісний Underground (він же Tube). На перший погляд, розібратися у ньому абсолютно неможливо. Потяги різних ліній можуть йти однією колією, тому треба весь час стежити за спеціальним табло на платформі. Оплата проїзду залежить від того, до якої з 6 зон хочеш доїхати, тому й контроль там подвійний: турнікети стоять не тільки на вході, але й на виході. А взагалі метро досить просте й невимушене. Та й їздять у ньому досить прості й невимушені люди. Ще додам: дуже різні люди.

Для мене не було новиною те, що расовий склад населення Лондону вельми різноманітний. Справді, у Лондоні дуже багато небілих британців (а також взагалі небританців). Але чомусь вони там сприймаються абсолютно гармонійно та органічно. Лондон я просто не можу собі уявити інакшим.

Взагалі, у мене склалося враження, що на вулицях цього привітного міста кожен другий – це приїжджий. Всі розглядають мапи, клацають фотоапаратами, знімають на відео та перепитують шлях. У районі Bayswater, де я мешкав у готелі, концентрація туристів ще більша. Можна заплутатися, у якій країні ти знаходишся! Наприклад, прийшовши на наступний по приїзді день на сніданок, я почув довкола лише французьку мову (у готелі мешкав цілий натовп французьких школярів)! Потім довелося почути італійську, іспанську, трохи пригадати німецьку...

Перше враження від Bayswater теж цікаве: багато східного типу крамниць, половина газет на розкладках – теж арабською, поруч – синагога, а крім цього ще й Russian Shop Kalinka. Навіть не знаю, чи пов’язаний останній об’єкт якось з тим, що недалеко від нього пролягають Moscow Road та St.Petersburg Place.

Однак, це, звичайно, не найцікавіші місця у Лондоні. Адже тут є Букінґемський палац, Тауер, Вестмінстерське абатство, будинок Парламенту з Біґ Беном, Трафальґарська площа – і величезна кількість інших цікавих місць. Ці tourist attractions відомі кожній людині, яка вивчала англійську мову, а отже, й вивчала тему “Лондон”. Навряд чи я зможу додати щось екстраординарне до того, що ви читали у підручниках. Це справді чудові пам’ятки, і мені їх не описати ліпше за спеціалістів. Можу лише спробувати передати загальний тон Лондона – міста у переважно жовто-сірих тонах, які чергуються із зеленими островами чудових англійських парків. Уявіть ідеально зелені газони, якими мальовничо розкидано дерева, і де вештаються цілі зграї різноманітної прирученої живності – качок, лебедів, білочок (принаймні таким я побачив Кенсинґтонський Сад).

Не можна не згадати про лондонські музеї: Національну галерею та Британський музей, де можна безкоштовно побачити перлини світового мистецтва та історії. Музеями моє знайомство з інтелектуальним життям Великої Британії не обмежилось: кілька годин зі свого британського вікенду я присвятив поїздці до Оксфорду. Доїхати з Лондону до славетного університетського міста можна лише за півтори години.

Оксфорд – це справді мультинаціональне місто. Студентів з Британії там небагато, найбільше – американців. Вчаться там і студенти з України та інших країн Східної Європи. Саме від них довелося почути, що “it’s not so perfect here, as it may seem”.

Справді, не все в Об’єднаному королівстві ідеально. Забагато, як на мене, сміття вздовж залізниць та доріг. Багато безпритульних, яких можна зустріти навіть на найпрестижніших вулицях. Я не уявляю, яким чином ці люди виживають у цій надзвичайно дорогій країні (наприклад, бляшанка пива у Лондоні коштує півтора фунти, гамбурґер – понад фунт, проїзд у автобусі – теж фунт, поїздка у 1-2 зоні метро – фунт шістдесят пенсів).

А один випадок мене взагалі вразив. Уявіть собі картину: Tube, “Mind the gap!” (так у Лондоні звучить “обережно, двері зачиняються”) – і раптом починає грати гармошка, крізь вагон йдуть циганчата, вимагаючи у пасажирів плату за шоу. Справжнісіньке “дежа вю”.

І все одно я полюбив Лондон. І не думайте, що вікенду для цього мало. Повернувшись додому, я ще кілька днів намагався побачити на вулицях Києва червоні лондонські даблдекери.

Cheers!

P.S. А починалося все з конкурсу, організованому для студентів Києва компаніями British Airways та STI Україна (а зовсім не з кави :). Саме цим компаніям автор висловлює вдячність за сприяння у підготовці цього матеріалу.



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.