Головна статті
Смолоскип України №12(77), грудень 2001
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Максим ПРОЦЬКІВ. ПОМІЖ СВІТАМИ" />

Максим ПРОЦЬКІВ. ПОМІЖ СВІТАМИ

Завжди боляче спостерігати агонію.
Навіть коли це агонія ідей. Особливо ідей, що були прийняті людьми, як життєво необхідні істини: ціннісні орієнтири, політичні системи, родинні традиції, суспільні примуси й особисті безвиході...

 

 

Завжди боляче спостерігати агонію. Навіть коли це агонія ідей. Особливо ідей, що були прийняті людьми, як життєво необхідні істини: ціннісні орієнтири, політичні системи, родинні традиції, суспільні примуси й особисті безвиході...

Таке спостереження викликає амбівалентні почуття. Це жаль за знівеченими життями, за змарнованим часом, але водночас захоплення відчайдушністю, жертовністю та вірністю. Це бридливість і зверхність від обмеженості, безглуздості, невігластва, але це й завороження дисциплінованістю, відчуттям спільності і співучасності.

Моє спостереження, це спостереження за країнами, перш за все за країною де я народився. За родиною і школою де мене навчали мові, за людьми що сказали мені, що я маю Батьківщину, що доля її складна, але я не повинен зрікатися її. Це останнє, також не раз повторював мені мій дід перед смертю. Це було питанням великої ваги для нього, донести це до моєї дитячої свідомості і пам’яті. З часом, саме життя таки зіграло зі мною у просту-непросту гру питання-відповіді, до якої намагався підготувати мене дід. Чи повинен я?, і що повинен я, кому та й чому.

Зв’язки, залежності, необхідності і вибір та й зрештою відповідальність. Ось і точки дотику поміж якими не один рік, блукає моя зворохоблена думка.

Одні люди дотримуються одних життєвих постанов, а інші інакших і всі прагнуть бути впевниними у власній правоті. А коли ні? Тоді пошуки, виправдання і поневіряння з усіма їх супроводжуючими пустотами пустот, марнотами марнот, байдужостями-самотностями та іншими контрибуціями, які платимо ми у пошуках і переслідуваннях відчуття власної цілісності, контролю над життям, любові, прийнятності, потрібності, але й свободи, а можливо... все це заразом звуть щастям.

Простори, часи. Шляхи і манівці. Люди вигадали мабуть міліони слів у різних мовах, щоб озвучити свої мовчазні перегони з життям. Ті що у палацах і ті що у канавах, їх розділяють бібліотеки слів, банки ресурсів, та океани поглядів, але що все це важить коли вам байдуже до мурашиних перегонів та когутячих побоїщ? Те саме і з краями. Материки, острови, людське кишіння, що спрямовується ідеологіями і технологіями. Все це нагадує малюнок шизофреніка: з безліччю деталей, осібностей і нюансів, та волає це видиво тільки про одне – про спокій. Чи це спокій небуття, а чи спокій іллюзорного раю? Або тільки спокій стороннього спостерігача, або спокій врівноваженості? Хто зна, але навіщо стільки метушні задля спокою? Навіщо стільки безладу задля гармонії.

Але-але, дивна людська істота вперто шукає собі щасливішого місця у світах. Світи замінюють світи, звичаї змінюються законами, народи змінюють народи. Що ж залишається? Емоції спресовані у молекули і заховані у підкірку?, образи
подвигів, досягнень і розчарувань, що блукають нашими думками і штовхають нас до нових самовідтворень? Ні – все це
балачки! Насправді пам’ятаєтся особистий досвіт. Те що тобі сказали, те що ти почув краєм вуха коли-небудь, те на що настановили і звісно те, що забороняли чути...

Інформації, гасла, напучування..., всі вони витягають свої голівки зі сутінок пам’яті. Надокучають, відволікають, дратують, але також заворожують і заспокоюють. От прийшла черга і до вас, мої ангели іншого-у-мені. Прийшов час для усіх цих настанов пройти через ренгенівську камеру знання. Аж побачивши їхні анатомії – приваби і патології – я буду знати жити їм чи ні у моїй свідомості. Відтак вони втрачають свою магічну силу над моїми думками і прагненнями. І це – свято, маленьке свято свободи та істини. А вони – світила. Світила, що освічують шляхи уявлень і прагнень; реалізацій, але й стагнацій; пошуків і відкриттів, але й втрат і розчарувань; марень і фантазій, але й злочинів...

Коли ти вільна, людино, ти можеш бачити-розрізняти, коректно оцінювати думки і вчинки, свої і не тільки. А також події, процеси, факти й інтерпретації та інший смислово наповнений і різношляхово передаваний інформаційний парад. А коли мислиш істинно і вільно то й почуваєш, що життя твоє небезталанне, попри усе!



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.