Головна статті
Смолоскип України №12(77), грудень 2001
Сторінка 2
Сторінка 3
Сторінка 4
Сторінка 5
Сторінка 6
Всі сторінки
Андрій ОКАРА. ЗОЛОТИЙ ШЛЯХ У ВІЧНІСТЬ. Типи соціально-психологічного позиціонування в комунікативно-мовній ситуації сучасної України" />Андрій ОКАРА. ЗОЛОТИЙ ШЛЯХ У ВІЧНІСТЬ. Типи соціально-психологічного позиціонування в комунікативно-мовній ситуації сучасної України 

Мова для України - питання перш за все екзистенційного порядку. А вже потім - комунікативного чи загальнокультурного.Принаймні, хоча б тому, що саме мова та віра створили українську націю. В добу української “Осені Середньовіччя” - у XV-XVIII століттях - було міцним чинником етнічної ідентичності, що давав українцям основу для соціально-політичної та духовної консолідації, можливість відчути себе “народом Божим”; саме православ'я не дало перетворити українців на поляків та католиків, що в ті часи було цілком можливе (і навіть невеликою мірою відбулося зі шляхтою).У XIX - на початку XX століття, од доби романтизму й до модерну, головним фактором збереження національної ідентичності та створення нової української нації стає українська Точніше, як трансцендентна, понадлюдська реальність. Звідси й культ літератури, апофеозом якого стала поетична творчість Тараса Шевченка.За Радянської влади національна ідентичність українців зберігалася насамперед методами на підставі секулярно-позитивістського розуміння нації - можна було й не належати до православ'я, навіть не знати української мови і без усяких внутрішніх самодокорів цілком щиро вважати себе українцем. Засобами такої ідентичності була наявність української субдержавності (УРСР) з її власними атрибутами - і запис в офіційних документах про етнічне походження громадянина, і державно-національна символіка, і представництво в 00Н, і свідомо створюваний, контрольований та спрямований державою національний культурний процес (у тому числі створення єдиної літературної мови, вивчення цієї мови у школі).Сучасне, пострадянське, “постколоні-альне” уявлення про національну ідентичність знов актуалізувало мовний фактор як один з найголовніших, що фіксує належність особи до тієї чи іншої етнічної чи політичної “великої спільноти”. (У цій статті йдеться насамперед про українське населення України, для якого українська мова не є абсолютно чужою, сторонньою. Навіть якщо людина абсолютно не володіє нею, у свідомості живе уявлення про те, що це була мова предків).

Будь-яка сфера людського буття – релігія, культура, філософія, політика, право, техніка – має в своїй основі антропологію – те чи інше уявлення про природу людини, про внутрішнє мотивування її існування, про її зв’язок з різними ієрархічними рівнями світобудови (Богом, природою, соціальним середовищем). Це уявлення екстраполюється на будь-яку сферу діяльності людини, у тому числі й мовну, і відповідним чином структурує її, передбачає ті чи інші провідні концептуальні настанови.

Мовно-культурна ситуація в сучасній Україні дає багато матеріалу для роздумів та досліджень саме в антропологічній галузі.

Отже, на Західній Україні українська мова домінує абсолютно в усіх сферах – тож людина з цього середовища, як правило, не стоїть перед вибором, якою мовою (українською чи російською) спілкуватися в різних сферах життя, навчати дітей, писати, читати тощо. Звісно, що українською (коли не йдеться про національні меншини), хоча російська як носій культури та один з засобів комунікації, не заперечується. Вибір мови та мовної поведінки в контексті такої мовно-культурної реальності не є екзистенційним, бо він не обумовлений внутрішнім чинником – питання про виживання української мови там не стоїть; в крайньому випадку, та чи інша мовна поведінка (наприклад, свідоме ігнорування російської мови та російськомовної культури) може бути публічно-демонстративною і мотивуватися політично або ідеологічно.

Зовсім інше бачимо на Сході та Півдні України.

На прикладі існування української мови на Східній Україні можна виділити та описати три типологічно різні ставлення до мови, три різновиди мотивування тієї чи іншої мовної поведінки та мовного етикету, що частіше за все в реальних умовах полягає у свідомому виборі російської чи української мови для того чи іншого виду мовної практики.

(далі буде)



Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.