Демократія: Антологія / Упорядник Олег Проценко.- К.: Смолоскип, 2005. - ХХVIII+1108 с. Ціна 40 грн. ТИРАЖ ЗАКІНЧИВСЯ.

 “Демократія” відкриває серію видань під назвою “Політичні цінності”. Метою цього проекту є здійснення окремих комплексних досліджень, присвячених справедливості, свободі, рівності, традиції, толерантності та іншим політичним цінностям, із залученням авторитетних джерел і досліджень західної політичної науки і філософії. Публікація цих матеріалів – основних теорій та концепцій – покликана надати українським читачам теоретичне підґрунтя для осмислення суспільно-політичних проблем (пов’язаних з відстоюванням і впровадженням тих чи інших цінностей) у площині українського політичного буття.

Тексти, зібрані у цій антології, охоплюють історію західного політичного мислення від часів античності до наших днів. Послідовне дослідження демократії проходить п’ять стадій, які відображені у відповідних частинах збірника: “Концептуалізація: що таке демократія?”, “Типологізація: моделі та теорії демократії”, “Трансформація: становлення та переходи до демократії”, “Консолідація: демократичний процес, громадянське суспільство і політична культура”, “Перспектива: демократія, глобалізація і міжнародний порядок”.

Збірник становитиме інтерес як для професійних істориків і політичних науковців, так і для широкого кола читачів, котрі цікавляться проблемами демократичної теорії.

Упорядник
Олег ПРОЦЕНКО

Відповідальний за випуск
Осип Зінкевич

Літературний редактор
Ірина Косоноцька

Макет і верстка
Олени НУЖНОЇ

Художнє оформлення
Євгена Нужного

На першій сторінці обкладинки – картина Жака Луї Давида (1748–1825) “Смерть Сократа” (1787), Метрополітен-музей, Нью-Йорк (США)

Зміст

Вступне слово  
Олег Проценко  
Джерела  
Про авторів  

Частина I.

Концептуалізація: що таке демократія?

1 Демократичний ідеал: історія становлення
  Теренс Болл, Річард ДЕґґер
2 Основи теорії демократії: народ і врядування
  Джованні Сарторі
3 Ключові ідеї демократії
  Ентоні Арбластер
4 Чим є і чим не є демократія
  Філіпп К. Шміттер, Тері Лін Карл
5 Три парадокси демократії
  Ларі Даймонд
6 Майбутнє демократії
  Норберто Боббіо
7 Демократія як універсальна цінність
  Амартья Сен
Частина IІ. Типологізація: моделі та теорії демократії
8 Політична демократія: раціональна та емпірична
  Джованні Сарторі
9 Типи і парадокси демократії
  Емі Ґутман
10 Моделі демократії
  Девід Гелд
11 Демократія “з прикметниками”: концептуальні оновлення у процесі порівняльних досліджень
  Девід Кольєр, Стівен Левіцкі
12 Більш ліберальна, доліберальна чи постліберальна?
  Філіпп К. Шміттер
А Пряма (учасницька) демократія
  Класична демократія
13 Афінська демократія
  Перікл
  Республіканська традиція
14 Природа людини і форми державного устрою
  Арістотель
15 Громадянські чесноти і республіка
  Ціцерон
16 Суспільна угода, демократія і представництво
  Жан-Жак Руссо
17 Думки про врядування
  Джон Адамс
  Учасницька демократія
18 Сильна демократія: політика учасницького типу
  Бенджамен Барбер
19 Учасницька демократія: відродження популізму
  Джозеф Ф. Ціммерман
20 Участь у політичному житті і проблема апатії
  Річард Деґґер
  Дорадча демократія
21 Устрій дорадчої демократії
  Емі Ґутман, Деніс Томпсон
22 Три нормативні моделі демократії
  Юрґен Габермас
В Ліберальна (представницька) демократія
  Захисна демократія
23 Про розподіл влади
  Шарль-Луї де Монтеск’є
24 Демократичні принципи
  Томас Джефферсон
25 Основи демократичного врядування
  Джеймс Медісон
26 Тиранія більшості
  Алексіс де Токвіль
27 Інтереси і представництво
  Джеймс Мілль
28 Представницьке врядування
  Джон С. Мілль
29 Істинний смисл демократичного ідеалу
  Фрідріх А. Гаєк
30 Конституціоналізм і демократичне опротестування
  Філіпп Петтіт
  Конкурентна елітарна демократія
31 Елітарна демократія і теорія конкурентного лідерства
  Йозеф А. Шумпетер
32 Вертикальна демократія
  Джованні Сарторі
  Плюралістична демократія
33 Дилеми плюралістичної демократії
  Роберт А. Даль
34 Ідентичність за демократії
  Емі Ґутман
Частина IІІ. Трансформація: становлення та переходи до демократії
35 Демократичні трансформації
  Роберт А. Даль
36 Три хвилі демократизації
  Семюел Ф. Гантінґтон
37 Переходи до демократії: проба створення динамічної моделі
  Денкворт А. Растоу
38 Переходи до демократії: лібералізація і демократизація
  Адам Пшеворський
39 Драма демократизації
  Лоуренс Вайтхед
40 “Державність”, націоналізм і демократизація
  Хуан Х. Лінц, Альфред Штепан
Частина IV. Консолідація: демократичний процес, громадянське суспільство і політична культура
41 Вимірювання демократичної консолідації
  Андреас Шедлер
42 Теорія ухвалення рішень за демократії
  Джованні Сарторі
43 Права і більшості: повертаючись до Руссо
  Джеремі Волдрон
44 Мажоритарна та консенсусна моделі демократії
  Аренд Лійпгарт
45 Президентська система і парламентаризм
  Хуан Х. Лінц
46 Порівняння демократичних систем
  Дональд Л. Горовіц
47 Президентська система, багатопартійні системи і демократія: складне рівняння
  Скот Мейнверінґ
48 Громадянське суспільство й “мистецтво об’єднань”
  Вільям А. Ґелстон
49 Парадокс громадянського суспільства
  Майкл В. Фолі, Боб Едвардс
50 Консолідація демократії і політична культура
  Ларі Даймонд
51 Представницька демократія і демократичні громадяни: філософське та емпіричне розуміння
  Сідней Верба
Частина V. Перспектива: демократія, глобалізація і міжнародний порядок
52 Демократія і глобальний порядок
  Девід Гелд
53 Транснаціональна демократія: теорії і перспективи
  Ентоні Мак-Ґрю
54 Глобалізація і самоврядування
  Марк Ф. Платнер
55 Глобалізація економіки і демократія: емпіричний аналіз
  Куан Лі, Рафаель Ревені
  Іменний покажчик

Вступне слово

Робота над антологією завершувалася саме в той час, коли в Україні точилися зовсім не теоретичні дискусії стосовно демократії, а здійснювалися практичні кроки щодо її збереження та утвердження у ході Помаранчевої революції. Без сумніву це додавало актуальності як самому виданню, так і моєму безпосередньому сприйняттю текстів, що увійшли до збірника.

Одне з моїх спостережень полягало у тому, що до багатьох теоретичних конструкцій, які читач знайде на сторінках “Демократії” (і які народжувалися у того чи іншого автора під час опрацювання, зокрема, емпіричних даних про становлення і зміцнення демократичних режимів в усьому світі), цілком достатньо додати український контекст – прізвища ключових гравців на полі української політики та різноманітні соціально-економічні й політичні практики політичних сил – аби отримати один з можливих варіантів дослідження демократичних процесів у нашій країні або дати їм кваліфіковану оцінку.

Одна з таких оцінок не забарилася з’явитися ще до завершення виборчого процесу. Маю на увазі щорічний огляд демократичних тенденцій у світі, який оприлюднив “Freedom House”. На думку експертів цієї американської правозахисної організації Україна увійшла до трійки пострадянських держав, в яких за останній рік відбулося покращення стану демократії. Найважливішим уроком 2004 року експерти “Freedom House” вважають ефективність громадянського протесту як способу досягнення політичних змін у недемократичних державах: протестні акції у Грузії та Україні довели, що навіть за умов обмеження демократичних свобод, вибори можуть стати поштовхом до повалення напівавторитарних режимів. Адже правова база для розвитку демократичних інститутів загалом є достатньо сформованою у країнах з т. зв. “керованою демократією”, а тому протести, викликані брутальними фальсифікаціями і маніпуляціями під час виборів, покликані передусім змусити владу керуватися буквою та духом закону.

Отже, детальна оцінка й аналіз Помаранчевої революції в Україні може подати чимало фактів на підтвердження різноманітних концепцій. А також, можливо, або принаймні, чого хотілося б, спричинить появу нових наукових студій як серед міжнародної наукової спільноти, так і (що надзвичайно важливо) на українському ґрунті. І, можливо, що український матеріал надасть не лише додаткові емпіричні свідчення для статистичного підтвердження тих чи інших наукових гіпотез, а надихне на побудову нових теоретичних конструкцій, наприклад, у таких концептуальних питаннях як переходи до демократії та її консолідація (аналогічно до розвитку демократології на латиноамериканському, африканському та центральноєвропейському матеріалах).

Антологія “Демократія” відкриває серію видань під загальною назвою “Політичні цінності”. Метою цього проекту є здійснення окремих комплексних досліджень, присвячених справедливості, свободі, рівності, традиції, толерантності та іншим політичним цінностям, із залученням авторитетних джерел і досліджень західної політичної науки та філософії. Публікація цих матеріалів – основних теорій та концепцій – покликана надати українським читачам теоретичне підґрунтя для осмислення суспільно-політичних проблем (пов’язаних з відстоюванням і впровадженням тих чи інших політичних цінностей) у площині українського політичного буття.

Аби не бути марнослівним це можна проілюструвати на такому прикладі. Наявність в Україні політичної кризи опозиція діагностувала давно і системно. Не секрет, що напередодні парламентських виборів її присутність відчувала і частина провладного табору. Проте відрізнялися ці два різних визнання одного й того ж факту його розумінням і оцінкою. Політична криза для влади означала втрату контролю над ситуацією в країні. Натомість для опозиції – і не лише в Україні – це завжди означає відчуття непевності, а для молодих демократій – відчуття неспокою і перестороги стосовно збереження прав і свобод громадян. Навіть помірковане засудження революційного Майдану здебільшого спиралося на те, що ситуація загрожує поглибленням політичної кризи. Проте, водночас, слід зауважити, “кризи можуть розкривати очі”. Вони можуть бути не лише руйнівними, а й мати позитивні наслідки і, зокрема, щодо зміцнення демократії. Про такі парадоксальні, або “діалектичні” наслідки криз йдеться у багатьох дослідженнях західних вчених. Для прикладу наведу висновки з роботи Андреаса Шедлера (побудовані переважно на латиноамериканських фактах), які дивовижно чітко кореспондуються з подіями в Україні. “За самим своїм визначенням кризи режиму провокують різке падіння віри у спроможність зберегти демократію. Та якщо демократичні гравці спромагаються вийти з доби заворушень як безперечні переможці, вони можуть спромогтися перетворити антидемократичну загрозу у свідчення сили демократії. Якщо вони спроможні зарадити кризі, то можуть встановити неоціненні прецеденти. Посилаючи недвозначні сигнали, що антидемократичні дії і пов’язані з великими витратами, й приречені на невдачу, вони можуть звільнити шлях для загальної переконаності, що демократія тут назавжди”. Певні паралелі напрошуються самі по собі… Оцим “назавжди” для України в листопаді-грудні став Майдан. А 22 грудня на мітингу з нагоди місячного ювілею революції Юлія Тимошенко дуже добре використала і підкреслила цю символічність “Майдану” як ознаки “назавжди”: “Відтепер, хто б не був при владі – Віктор Ющенко чи наступний Президент через десять років – кожен із вас, хто не буде згоден із тим, що робить влада, зможе завжди прийти сюди і заявити свій протест… Дуже важливо, щоб ніхто не зруйнував тепер вашу віру в себе, ніхто не розчарував”.

Тексти зібрані у цій антології охоплюють історію західного політичного мислення від часів античності до наших днів. Послідовне дослідження демократії проходить, умовно кажучи, п’ять стадій, які й відображені у відповідних частинах збірника: “Концептуалізація: що таке демократія?”, “Типологізація: моделі та теорії демократії”, “Трансформація: становлення та переходи до демократії”, “Консолідація: демократичний процес, громадянське суспільство і політична культура”, “Перспектива: демократія, глобалізація і міжнародний порядок”.

Насправді, укладання цієї антології накладало більше обмежень, аніж відкривало можливостей. По-перше, обсяг наявної літератури настільки великий, що для самої лишень бібліографії можна було б запровадити окреме періодичне видання. По-друге, виокремити вузьке коло “класики”, так само є вже сьогодні справою проблематичною. Для прикладу, в межах одного видання навряд чи можна адекватно представити не те що всю плеяду знаних фахівців, а хоча б динаміку досліджень у всій її повноті одного-двох вчених (скажімо, Аренда Лійпгарта, Хуана Лінца та й багатьох інших). По-третє, погляд на демократію вимагає поєднання як філософських роздумів, так і емпіричних досліджень. Проте вже кожен з цих напрямків міг би наповнити об’єми окремих видань.

Таким чином, без сумніву, ця антологія є лише однією з можливих збірок присвячених обговоренню демократії в політичній науці та філософії. Передусім я прагнув максимально можливо надати цілісності подачі матеріалу та висвітленню теми, а тому поєднав два щойно згаданих напрями – філософські міркування про демократію та емпіричні дослідження. Чіткого розмежування, ясна річ, між ними провести не можна (зрештою, ще арістотелівська практика зібрання даних про державний устрій політичних утворень давньогрецького світу свідчить про те, що він прагнув осягнути феномен демократії не лише як філософ, а й заклав основи емпіричного методу, своєрідної першої спроби порівняльних політичних студій).

Відчутна відмінність між двома типами міркувань стала помітною лише з дедалі більшим утвердженням та поширенням демократії у світі. “Три хвилі демократизації”, спостережені Гантінґтоном, спричинили у науковому та експертному середовищі (в першу чергу) надзвичайно бурхливий розвиток саме т. зв. емпіричних досліджень. Особливо велику кількість літератури про демократію породила “третя хвиля” (зокрема, вона стимулювала різноманітні порівняльні студії, дослідження переходів до демократії та її консолідації). Глобальні перетворення на межі тисячоліть, у свою чергу також, поставили на порядок денний обговорення демократії під кутом зору переможної ходи глобалізації та багатьох інших аспектів розвитку сучасного світу.

Демократія потребувала емпіричного аналізу, зокрема й тому, що її активне повсюдне визнання, всеохоплююча легітимність, а отже, прагнення якомога більшого поширення в світі, потребувало, по-перше, чітких критеріїв; по-друге, складність суспільної організації, вимагала дослідження взаємозв’язку демократії з функціонуванням політичної системи, економіки, культури тощо. Всі ці питання можна було розв’язати лише завдяки порівняльним емпіричним дослідженням та спостереженнями над демократіями світу, і аж ніяк виключно на її абстрактному філософському обґрунтуванні у працях Руссо, Токвіля чи Мілля. Принципи та ідеї, проголошені цими та багатьма іншими авторами, не те щоб втратили актуальність чи стали непотрібними, або ж перестали викликати суперечливі інтерпретації та різноманітні підходи, ні… Навпаки, вони настільки вкоренилися, що перманентно живлять будь-які міркування чи практику демократій. Зрештою, мені завжди дуже подобалися зауваження Ендрю Гекера, який писав, що саме такі доробки політичного мислення як твори Аристотеля і Ціцерона, Медісона і Джефферсона, Шумпетера і Гаєка покликані й здатні надати стимул розумові та натхнення уяві для сучасних діячів і мислителів.

Але саме цей етап своєрідного “емпіричного”, “компаративного” буму в розвитку демократології відбивають практично всі тексти, вміщені в антології, які можна віднести до більш прикладних, аніж філософських міркувань про демократію. Відтак до філософських джерел слід зарахувати всю решту матеріалу.

Таким чином, антологію – в основі своїй освітній проект – слід розглядати як джерельний супровід вступу до демократичної теорії. Я прагнув охопити й представити ті ключові тексти і концепції, які становлять необхідне ядро адекватного розуміння становлення та розвитку демократії й демократичних теорій.

Також на перших сторінках цього видання, я хотів би щиро подякувати всім, хто долучився (в той чи інший спосіб) до появи цієї антології. Під час роботи над збірником цілком природно з’являлися певні труднощі і проблеми, які здебільшого вдалося (як на мене) подолати і не в останню чергу завдяки активній участі моїх колег і друзів.

Найбільш фундаментальним і першочерговим завданням було питання структури видання. Завдяки численним розмовам і дискусіям зі своїми колегами мені, здається, пощастило (остаточне ж судження я, звісно, залишаю за шановним читачем) не потонути у морі, чи то пак океані літератури про демократію і спрямувати її провідні ідеї та концепції у відповідні гавані частин антології. Звісно їх формування не є ані досконалим, ані вичерпним, проте, на мою думку, виконує свою основну функцію – систематизація матеріалу. Отже, передусім я дякую своїм співрозмовникам, слухачам, порадникам і критикам, які причетні до мого основного завдання в цьому проекті як упорядника – вироблення та наповнення структури “Демократії”. Проте, ясна річ, що ніхто з них, окрім мене самого не несе найменшої відповідальності за її якість, вади і т. д. Я дякую фонду “National Endowment for Democracy”, який підтримав цей проект і його співробітнику Майклові Макфулу (Інститут Джона Гопкінса, США), з яким ми вперше обговорили можливість видання такої антології під час його перебування в Україні. Також особливо хочеться відзначити і подякувати Юрію Мельнику, Віталію Заболоцькому та Василю Лісовому. Мені пощастило неодноразово спілкуватися з ними на цю тему.

Інша проблема полягала у швартуванні прибулих до гавані текстів. На перший погляд цей аспект мав більш технічний характер, проте насправді є не менш важливим. Джерельне банкрутство (тобто відсутність необхідних джерел), я гадаю, супроводжує, з багатьох причин, чимало українських дослідників, зокрема тих, предмет зацікавлення яких наявний і найдокладніше висвітлений передусім в іноземних часописах та монографіях. Тож хочу особливо відзначити у даному контексті корисність і незамінність книжкових інтернет-магазинів (зокрема, Amazon.com), а також витримку і поблажливість, яку проявив Юрій Мельник, який під час свого навчання у США копіював і надсилав мені необхідні матеріали. Підтримку і розуміння я також отримав від свого чеського друга Яна Барти. З приємністю висловлюю їм та всім іншим, кого не згадав тут, свою повагу і вдячність.

Окрема подяка і шана перекладачам, особливо Петру Таращуку, який здійснив мало не 90% всіх перекладів до антології, а також видавництвам, матеріалами яких я скористався в своїй роботі. Я дякую також літературному редактору Ірині Косоноцькій. І, зрештою, Олені та Євгену Нужним – людям, які надали самій книзі того ошатного вигляду, який читачі можуть поцінувати самостійно, і, як на мене, з великою приємністю тримати в руках.

Звісно окрема подяка моїй дружині Юлії, котру першою і найдовше ця “демократія” випробовувала на відданість і силу, толерантність і розуміння, прихильність і любов.

Олег Проценко

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.