Ольжич Олег. ДУХ РУЇНИ: По сторінках історії.
Передмова О. Зінкевича, післямова І. Дзюби. 
Київ, Смолоскип, 2007.  52 с.
Тираж закінчився.

   У брошурі «Дух руїни», що її презентує до 100-річчя від дня народження Олега Ольжича видавництво «Смолоскип», йдеться про дух міжусобиць, внутрішнього розбрату, котрий впродовж тисячі років відігравав фатальну роль у боротьбі українців за державність. Олег Ольжич написав цей есей у 1940 році після розколу ОУН, котрий призвів до безглуздої  ворожнечі її однойменних частин у часи Другої світової війни. Але нині стаття знову навдивовижу актуальна. Бо що, як не цей руйнівний дух завадив у 2007 році коаліції національно-демократичних сил, яка виграла вибори, узяти владу в державі?

   Євгенові Коновальцеві, керівникові ОУН, здавалося, що Друга світова війна дає Україні історичний шанс: українці могли б вибороти незалежність, коли б СРСР та Німеччина виснажили свої сили у прямому зіткненні. Політичною силою, яка би реалізувала цей проект, мала би стати Організація Українських Націоналістів. Одначе у 1940 році ОУН, замість консолідувати всі зусилля, розкололася на два ворожі табори – від ОУН під проводом полковника А. Мельника відкололася частина її членства і створила другу  ОУН під проводом  С. Бандери.

В таких обставинах керівник ОУН, яку очолював полк. А. Мельник на окупованій німцями Україні, 33-річний поет, науковець і революціонер Олег Ольжич поставив перед соратниками гостре питання: хіба не саме ці розколи, міжусобиці, внутрішні чвари упродовж тисячі років заважали українцям збудувати сильну державу? Із пристрастю публіциста, але й із об’єктивністю професійного історика Олег Ольжич простежує, як внутрішня несконсолідованість стає причиною поразок перед зовнішнім ворогом. Київська Русь впала під ударами монголо-татар тому, що була роздроблена на слабкі князівства. Чвари і боротьба між амбітними гетьманами по смерті Богдана Хмельницького призвели до Великої Руїни, внаслідок якої Україну поділили сусіди. Неспроможність об’єднати зусилля усього українства після  1917 року, сваволя отаманів, степова анархія призвели до падіння УНР, а згодом і Директорії, що дало змогу росіянам відновити владу над Україною. 

У виданні «Смолоскипа» праця «Дух руїни» доповнена статтею авторитетного академіка, літературознавця Івана Дзюби. Олег Ольжич був не єдиний, хто помітив патологічну й руйнівну нездатність українських керманичів до співпраці та об’єднання. З глибокою ерудицією Іван Дзюба простежує погляди інших українських теоретиків та публіцистів на проблему руїни – зокрема, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Дмитра Донцова, Юрія Липи, Вячеслава Липинського, Богдана Цимбалістого. Хтось із них покладає вину на індивідуалістичну психологію українців, хтось – на слабкість українських еліт. Проте важливо інше: із розвідки Івана Дзюби видно, наскільки серйозний розмах має проблема руїни для української політичної теорії та практики.

Олег Ольжич пропонує сучасникам задуматися над історичними уроками – над тим, які страшні поразки несе українцям дух хаосу, анархізму, сваволі, непокори загально-національному лідеру. На жаль, у наш час тема не втратила актуальності. На наших очах національно-демократичні сили сучасної України, не спромігшись побороти духу руїни, вкотре повторюють помилки своїх попередників: взявши владу після Помаранчевої революції, вони не змогли її утримати саме через внутрішньокоаліційні суперечки, через невміння досягти компромісу. Тому брошура Олега Ольжича нині становить не лише історичний інтерес. «Смолоскип» перевидає її для того, аби нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії.

Оля Радомська

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.