Андрійчук Олесь. Україна – Європа: тести на сумісність. – К.: Смолоскип, 2007. – 360 с. 
Тираж закінчився.

 

Збірка гострої та проникликої публіцистики Олеся Андрійчука присвячена викликам, що постають перед Україною у сучасному глобалізованому світі. У статтях, що друкувалися у виданнях «Дзеркало тижня», «День», «Українська газета» зачіпаються найбільш дражливі і суперечливі питання: від стосунків України із сусідами до Голодомору 1933 року.

Європейський контекст України 

Покликанням публіцистики від часу появи цього жанру було привернення уваги суспільства до найбільш актуальних і проблемних сторін його буття. Геополітичне й культурне самовизначення українців, поза сумнівом, уже давно належить до кола таких наріжних питань. Хто ми – "слов'яне" чи "моголи", кажучи словами віщого Кобзаря? Попри всю неоднозначність відповіді слід таки визнати, що останні наразі навряд чи можуть являти для нас якусь виразну цивілізаційну альтернативу. Тож мусимо пильніше вдивлятися саме на Захід, у напрямку європейської сім'ї народів. Поширення загальноєвропейських інтеграційних процесів у всіх можливих сферах на східні креси – це реальність, з якою не можна не рахуватися. Тому нам принципово важливо знати Європу зсередини, знати її переваги і проблеми, особливості розвитку й неминучі "хвороби зростання", знати, нарешті, особливості ставлення європейців до нас і можливості нашої участі у побудові нової континентальної ідентичності.

Водночас нам належить усвідомити, що європейська перспектива – це не лише демократичні традиції, свобода руху ідей, товарів, фінансів тощо, але й насамперед новий рівень відповідальності. Відповідальності за дотримання високих стандартів у багатьох галузях, а надто – за спільне майбутнє, за ту саму спільну ідентичність, яка нині намагається увиразнитися із непростої взаємодії різних національних культур. (Так, карколомно різних, незважаючи на їхню не раз констатовану дослідниками подібність – констатувати подібність завжди легко, доки не станеться реального зіткнення і взаємопроникнення.) В Україні ж дотепер часто можна почути беззмістовні балачки про "молочні ріки з кисільними берегами" й ледь не земне втілення парадизу за нашим західним кордоном.

Відтак украй вчасною і доречною видається збірка публіцистики Олеся Андрійчука, присвячена україно-європейській проблематиці. Стислість його дописів досить вдало концентрує погляд читача на найбільш нагальних та/або найбільш суперечливих аспектах наших відносин із західними сусідами. Завдяки своїй обізнаності авторові вдалося охопити досить широкий спектр питань. Зокрема, велику увагу приділено взаєминам із найближчим до нас членом Євросоюзу – Польщею. Зайве казати, що як у минулому, так і сьогодні характер україно-польських зв'язків багато в чому є визначальним для загального стану нашої взаємодії із Заходом. Добросусідські стосунки між нами створюють своєрідний місток, яким відбувається плідний діалог європейського та євразійського світів. Натомість ворожнеча зумовлює взаємну ізоляцію з переважанням східних впливів на більшості українських земель. Тож до впорядкування і гармонізації відносин нас із поляками спонукає не лише власна добра воля, але й інтереси цивілізаційного розвитку загалом. Місія, покладена на обидва народи, вимагає якнайшвидшого залагодження всіх існуючих між ними спірних питань. Дрібниць тут не існує, що переконливо засвідчує й пропонований читачеві творчий доробок О. Андрійчука.

Значне місце у його статтях посідає аналіз тих історичних викликів, що постають на початку ХХІ століття перед об'єднаною Європою. Це насамперед уже згадуване зіткнення різних типів культур, світоглядів і політико-правової свідомості (унаслідок як масового переселення до благополучного Заходу вихідців із менш заможних азійських та африканських країн, так і необхідності інтеграції власне європейських націй до єдиного культурно-політичного поля ЄС, чи то пак Європейської Унії, як називає цю структуру сам автор). Зрештою, все це ті самі проблеми, що вже постають чи постануть найближчим часом і перед самою Україною. Заслуга автора тут якраз у попередженні про наступні непрості випробування. Випереджаючи урядові інституції, в яких будемо відвертими, до таких стратегічних питань часто-густо просто "не доходять руки", молодий публіцист змушує нас уже зараз серйозно замислюватися над майбутнім. У деяких своїх публікаціях він ставить на порядок денний такі проблемні теми, якими у теперішній втягнутій у вир політичної кон'юнктури Україні, схоже, ніхто не опікується навіть формально. Наприклад, необхідність розробки єдиних правил латинської транслітерації українського алфавіту чи узгодження текстів на меморіальних плитах деяких польських костьолів із українським баченням подій Другої світової війни. Тож мусимо дякувати авторові за порушені теми й дорікнути відповідним офіційним установам за неуважність.

Навіть, здавалося б, суто внутрішні та позаєвропейські аспекти українського буття автор повсякчас намагається розглядати крізь призму європейського контексту. Якщо йдеться, приміром, про україно-російські взаємини, то їх аналіз виходить із необхідності надання цим зв'язкам європейського прагматизму та відкритості, а також із бажання дослідити, чим їхній особливий характер міг би бути корисним для Європи. Якщо мова йде про побудову української політичної нації, то це подається під кутом зору загальноконтинентальних стандартів національної консолідації (хоча, певна річ, самі ці стандарти досі є дискусійними). І навіть проблеми міжконфесійних відносин усередині України розглядаються автором у річищі європейської практики.

Звичайно, надто пильна увага до західних цінностей та стандартів часом веде до певної їх ідеалізації. Інколи складно позбутися враження, що публіцист надмірно захоплюється високою якістю життя й соціальною мобільністю європейських суспільств. Як відверто зізнається у зв'язку із цим сам автор, "індустрія споживання сформувала з нас наркоманів комфорту". Неготовність поступитися найменшою дещицею власного добробуту наразі дійсно є чи не головною соціокультурною ознакою типового європейця. Втім те, що економічна уніфікація Євросоюзу відбувається у напрямку суворіших стандартів життєдіяльності, може свідчити про невідворотність цілком іншого сценарію еволюції.

Однак попри всі неминучі нюанси викладу збірка статей Олеся Андрійчука може бути цікавою для найширшого кола читачів задяки свіжому та адекватному погляду на досліджувані проблеми та значній фактологічній насиченості.

Петро ВОЗНЮК

 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.