Калитко Катерина. Портретування асфальту. Поезії. — К.: Смолоскип, 2004. — 98 с. Ціна 4 грн.

ТИРАЖ ЗАКІНЧИВСЯ.

“Портретування асфальту” — це четверта книга віршів поетеси, переможниці й лауреатки багатьох літературних конкурсів і фестивалів. В автопередмові до збірки “Посібник зі створення світу” Катерина порівняла свою книжку з нотатником вражень “після відвідування портретної галереї”. У четвертій збірці майстерність спостерігати і відтворювати побачене значно вдосконалилася, адже цього разу вона пропонує індивідуалізоване бачення найбільш знеосібленого об’єкту — асфальту.

 

 


 

 

   “ЇЖТЕ СОКОВИТУ ПЛОТЬ...”

    Колись у серії “Бібліотека української літератури” або “Бібліотека Шевченківського комітету” вийде том вибраного Катерини Калитко з ґрунтовною (як мінімум, сторінок 30) передмовою. Її автор, неодмінно академік чи принаймні професор, детально простежить стадії творчого шляху поетеси, окреслить її поетичний світ, відшукає приховані алюзії та ремінісценції... Адже вже зараз є всі підстави припускати, що Катерина Калитко увійде до іконостасу української літератури. “Портретування асфальту” — це четверта книга віршів поетеси, переможниці й лауреатки багатьох літературних конкурсів і фестивалів. Поки ж поезія Катерини не застигла у крижаній недосяжності канону, можемо насолоджуватися вільним читанням та тлумаченням.
    В автопередмові до збірки “Посібник зі створення світу” Катерина порівняла свою книжку з нотатником вражень “після відвідування портретної галереї”. У четвертій збірці майстерність спостерігати і відтворювати побачене значно вдосконалилася, адже цього разу вона пропонує індивідуалізоване бачення найбільш знеосібленого об’єкту — асфальту. (Хоча різьблені часом і негодами наші дороги нерідко нагадують картини абстракціоністів). Про тяжіння до оксюморонності та поєднання непоєднуваного (один з улюблених авторських прийомів) скажемо згодом. Зараз варто зупинитися на назві, що є ключем до всієї книги віршів, якій притаманна надзвичайність бачення і бачення надзвичайного.
     Дієслово “портретувати” якнайкраще характеризує авторський підхід до зображення. Перспектива бачення завжди обумовлена відстанню між митцем і об’єктом, а також індивідуальним сприйняттям і відтвореням цього об’єкта. Катерина не просто запрошує до співспоглядання, а проводить читача тенетами власних роздумів, переживань, асоціацій. Захопившись цією “портретною галереєю”, реципієнт стає заручником оптичного ефекту, коли дійсність він сприймає не безпосередньо, а заломлену крізь особистість автора.
     Обираючи певний об’єкт зображення, Катерина вилучає його з узвичаєного контексту, вибудовує навколо нього новий асоціативний ланцюжок (іноді навіть цілу мережу). З цією метою вона нерідко вдається до контрастності образів, а також до переосмислення затертих метафор. Являючи річ у незвичайному ракурсі, поетеса деавтоматизує її, примушує звернути свій погляд на те, що здавалося давно знаним/знайомим/вивченим, а насправді перебувало під маскою шаблону і стереотипу. Не хочеться називати К. Калитко зривачем масок, деавтоматизатором світу чи найліпшим поетичним одивнювачем. Занадто гучно і пафосно. Тим більше, що інтенція автора, здається, має зовсім інший вектор. У постдобу відкриття нового чи героїчне оновлення старого — справа наївна і безнадійна, тож не будемо підозрювати поетесу в цих непривабливих намірах. Вона, поважаючи право кожного на власне бачення, пропонує своє.
     Крім пильної і зворушливої уваги до речі, у “Портретуванні асфальту” нерідко натрапляємо на неспішне вдивляння у мить. Причому, на відміну від Фауста, Калитко зупиняє не лише прекрасні з них. У полі її уваги перебувають ті атоми часу, які зазвичай у метушливому потоці буденності залишаються непоміченими. Можна піддатися спокусі назвати цей прийом імпресіоністичним. Однак тут маємо справу не із захопленою зненацька миттю — авторка пропускає її крізь себе, пропонуючи радше не власні відчуття, а роздуми. Внаслідок таких трансформацій за миттю нерідко прозирає вічність. Тому картини Калитко важко назвати прозорими акварелями — вони радше намальовані густими і насиченими олійними фарбами, які, однак, створюють враження акварельної легкості.
    Значна частина поезій збірки перебувають в інтимному просторі між “я” і “ти”, тобто написані нібито лише для одного адресата. Проте цей любовний мікросвіт не замкнений — він постає одразу з двох ракурсів: зсередини і збоку. Ліричне переживання постає не оголеним, а захищене латами роздумів, рефлексій, можливих лише очима незацікавленого спостерігача . Тобто навіть у найпотаємніших сферах автор зберігає відстань митця від зображуваного, хоча постать третього поміж “я” і “ти” важко розгледіти. Подвійна перспектива долає одновимірність переживання, демонструючи його більш об’ємно і цілісно.
    Стосовно лірики К. Калитко слово “любовна” не можна не взяти в лапки. По-перше, тому, що “ця” тема ніколи не постає в чистому вигляді, химерно переплітаючись з іншою онтологічно-екзистенційною проблематикою. Часом любовний мотив прозирає за філософсько-метафізичними роздумами; іноді він навіяний спогляданням якоїсь речі (це тієї, що Катерина вплітає у нове асоціативне коло). Навіть якщо інтимний струмінь є головним у вірші, він не замикається на собі, а виводить на ширші виміри. Частково це можна пояснити химерними стосунками між ліричним “я” і ліричним “ти”, яких поєднує не лише духовний зв’язок і поклик плоті, а й пута творчості і тенета думки. Емоційне напруження нерідко розряджається за допомогою іронії (наприклад, печаль коханого — “темніша темного пива”).
    Характеризуючи “Портретування асфальту”, не можна оминути алюзійних плетив та інтертекстуальних реляцій, якими насичений чи не кожен вірш. Особливо продуктивно Калитко оперує біблійною образністю, переакцентовуючи давно відомі істини. Так, сіль потрібна землі, бо “тепер споживацька ера”. Залишмо свободу відшуковування алюзій за читачем. Зазначимо лише, що відсилання до інших текстів у Катерини не набуває характеру мозаїчності чи колажності — техніка аплікації не притаманна поетесі. Її картини (точніше, портрети) складають своєрідну колекцію/галерею, при всій різноманітності перейняту спільним споглядально-розмисловим настроєм, який у майбутній академічній передмові, можливо, назвуть ознакою стилю Катерини Калитко.

Наталія Якубчак


ЗМІСТ

Якубчак Наталія “Їжти соковиту плоть...”
LA BOHEME
Осінь
“Негарна проза — брудна й липка...”
“Ми вмонтовані намертво в ці інтер’єри...”
{Портретик для медальйона}
“Він відкриє жили в теплій ванні...”
“Що трапилось любий?..”
{Ночівля}
“Досі чую сліди що з’їдає зелена вода...”
{Смерть речей}
{Портрет художника в інтер’єрі}
{Одне вечірнє міське вікно зсередини}
{La Boheme}
{Cartier Latin. Maskulin}
{Cartier Latin. Feminin}
{Ріка слів}
Вночі
АнтиҐаудеамус
Зала для чоловіків
ГЕОГРАФІЯ ТІЛА
“Північні дівчатка тануть...”
“Чи ти досі мій ближній?..”
“Географія тіла немовби епоха великих...”
“Тавро твого імені...”
“Починається сад...”
“А під землею вітер віє...”
{Повстання}
“Приходиш у музику тихо неначе не вперше...”
“Можливо в якихось минулих життях...”
“Так тихо — мав би випірнути змій...”
“Роки рухливі як вужі...”
“Рухи і речення руки й речі...”
{Тілесність}
“Мене ніхто не кликав...”
Часосніг
ЛУБОЧНА КАРТИНКА
“Тінесвітло. Сутінки облич...”
{У загубленому місті}
“Тільки шепіт і шурхіт...”
{Весна. Депресія}
{Пастораль}
Напис на надгробку
“Я хотіла його. Але іншого теж хотілося...”
Лубочна картинка
Вранішня молитва
Возз’єднання
Монолог
“Доки очі витечуть — буде пісня...”
СамоБлаговіст
ПОРТРЕТУВАННЯ АСФАЛЬТУ
{Інформаційне суспільство}
“Я так давно не писала листів...”
Серпень
“Він каже...”
{Портретування асфальту}
“Маю велику і вічну справу...”
“За кавою йшлось про буденне...”
“Візьми моє серце...”
{Покоління}
“Любов болить...”
{Столиця вітру}
{З суто жіночого}

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.