Зеді Сміт. Білі зуби

Сміт Зеді. Білі зуби: Роман / Пер. З англ. Н. Куликової, Р. Семківа; післямова Д. Мазіна. 2009, 616 с.

ТИРАЖ ЗАКІНЧИВСЯ

 Чи думали ще півстоліття тому поважні британські громадяни, традиційно п’ючи вечірній чай об одній і тій самій годині, що невдовзі сусідні з ними будинки заповнять числені емігранти з Індії, Пакистану та Карибських островів? Чи могли вони передбачити, що їхні діти бігатимуть на побачення з хлопчиками-мусульманами та темношкірими дівчатками з Ямайки? Різноманіття колоніальних культур заполонило серце колишньої імперії – Лондон змінився раз і назавжди. Роман «Білі зуби» молодої британської авторки Зеді Сміт саме про цю зміну: нові голоси, звичаї, нові історії вриваються в життя старої столиці. Та попри всю глибину та інтелектуалізм, це просто цікавий і дотепний роман, сповнений гострою іронією та добрим британським гумором. Сучасний Лондон – не такий, яким ми знаємо його з підручників англійської мови, - він такий, як у романі Зеді Сміт.

Коментарі 

 
#1 adminka 2010-06-16 23:28 Про книжку пишуть:
жж юзерка game_in_white: Ідилію доповнювали ледь теплий чай, шоколадне печиво і книга Зеді Сміт. Я просто мусила її дочитати. Ось уже від понеділка я всюди ношу її за собою. І тут нарешті сталося. Кінець (як грубо) трохи розчарував. Натомість я досі не можу позбутися неприємного осаду заздрості (?) до тої, кому у свої 25 вдалося написати такий роман.

Фільм про молодого геніального Мікеланджело і його геніально оголеного, відшліфованого, звільненого Давида-з-Мармуру вразив мене не так, як ця книга, де звичайні люди з непропорційно великими очима і грудьми, животами або ногами, і, ледь не забула, - зубами просто живуть. Досі дивуюся, як мені вдалося так швидко прочитати роман на 600 сторінок. Вочевидь, через велику кількість діалогів, які завдяки перекладачам звучать як колоритна суміш вуличного сленґу і галицького діалекту. Персонажі постійно взаємодіють між собою, змішують кров і історію. Саме історія, ставши спільною, є постійним джерелом конфліктів, страхів і недомовок: її важко перетравити, і ще важче з нею змиритися. Персонажі, проте, у різний спосіб шукають порозуміння: у критичній ситуації вони сваряться і б’ються, у ще більш критичній — стишують голос, але найчастіше вони задають питання, інколи прибавляючи вкінці своє “нє?”. Це “нє” - м’яке і зворушливе, воно збиває з пантелику, воно роззброює, і поряд з тим, вказує на можливість порозуміння, або на ілюзію такої можливості.

А також:
Наталія Ксьондзик: …Що відомо про зуби Зеді Сміт? - фото, біографія, трохи про роман
http://litakcent.com/2009/01/26/%E2%80%A6shho-vidomo-pro-zuby-zedi-smit.html

Ігор Самохін: Зубатий мультикультурал ізм - глибокий культурологічни й аналіз :)
http://litakcent.com/2009/07/21/zubatyj-multykulturalizm.html

а ще:
Про Зеді Сміт у Кабінеті
dzyga.com/podcast/2010/02/15/neborak-i-kotyk-pro-zedi-smit-i-tanyu-malyarchuk/?utm_source=feedburner&utm_medium=feed&utm_campaign=Feed%3A+dzyga_kabinet_podcast+%28%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9+%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%82+%22%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96.net%22%29
 

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.