Барвінський Олександр. Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька, О. Федорук pед. Л. Винар, І. Гирич — К.: Смолоскип, 2004. — 528 с. Ціна 40 грн.

О. Барвінський писав мемуари з 1915 р. аж до своєї смерті у 1926 р., довівши розповідь до квітня 1907 р.
До книжки увійшли перші дві частини “Споминів з мого життя” О. Барвінського, які були видані за життя автора у 1912–1913 роках. Перший з цих томів був підготовлений О. Барвінським та його сином Богданом до перевидання, але не був надрукований.
    Ці спогади – безцінний документ цілої епохи політичного, громадського і культурного життя західноукраїнських земель 1860–1880 років, залишений нащадкам одним з його найактивніших діячів.
    Призначена для науковців і всіх, хто цікавиться історією.

Видавнича комісія УВАН у США:
Любомир Винар (голова), Олекса Біланюк,
Олександер Домбровський, Ася Гумецька,
Альберт Кіпа, Євген Федоренко
Упорядники
Альбіна Шацька, Олесь Федорук
Редактори
Любомир Винар, Ігор Гирич
Консультант
Галина Бурлака


Вступне слово
Любомир Винар, Ігор Гирич

    Спогади і щоденники діячів модерної доби національної історії активно почали вводитися у науковий оббіг останніми часами, після здобуття Україною незалежності. Уже побачили світло денне щоденники й спогади Олександра Кістяківського, Сергія Єфремова, Михайла Грушевського, Павла Скоропадського, Наталі Полонської-Василенко, Аркадія Любченка, Олександра Довженка, Володимира Винниченка. В уривках і то дуже неповних виходили щоденники Миколи Василенка, Михайла Слабченка, Миколи Петрова, Гліба Лазаревського1.
    Проте казати про вичерпність теми ще дуже рано. На сьогодні на стадії підготовки перебувають кілька подібних проектів, – видання щоденників того ж таки М.Грушевського й С.Єфремова2, О.Назарука. Нещодавно перевидані без особливого упорядницького втручання спогади Ісаака Мазепи і Євгена Чикаленка. А деякі з творів мемуарної спадщини ще й досі не розпочато археографічно обробляти. Наприклад ще чекають свого часу щоденик Олександра Кониського, щоденикові записи В’ячеслава Липинського лише стоять у планах повного зібрання його творів.
    А існує й ще інша проблема. Через малотиражність й вихід за межами України, майже неприступними для широкого загалу є вже класичні спогади й щоденники Олександра Лотоцького у чотирьох томах, Євгена Чикаленка, Дмитра Дорошенка3. Напевно їх так само варто пошвидше перевидати і тому само собою напрошується ідея про заснування спеціальної історико-літературної серії “Українська мемуаристика від середини ХІХ – до середини ХХ століть”, у якій би своїми рефлексіями про національне громадське й політичне життя ділилися люди, які це життя визначали від доби кирило-мефодіївців до часів Другої світової війни, коли розпочався інший етап українського національно-визвольного руху пов’язаний з добою біполярного протистояння Радянського Союзу й США.
    Серед інших мемуарів діячів українського руху спогади Олександра Барвінського займають особливе місце. Від початку їх створення автор ставив за мету не стільки розповісти про події і людей, з якими довелося зустрічатися у житті, скільки подати взагалі історію національного відродження кінця ХІХ – початок ХХ століття у викладенні традиціоналіста-консерватора. Його спогади – це соборницька національна візія розвою українського руху.
    Матеріал спогадів до певної міри незаступається іншими джерелами аналогічного характеру. В.Антонович не залишив спогадів з часу 80-х – 90-х років ХІХ ст. Спогади Михайла Грушевського обриваються часом поступлення до київського університету, а щоденник охоплює період від останніх років навчання в університеті до закінчення періоду професорського стипендування. При чому питання високої політики в щоденнику дуже незначні за обсягом. Багато додаткової інформації міг би подати діаріуш Олександра Кониського, але його щоденник ще не введено до наукового оббігу. Спогади Є. Чикаленка, О. Лотоцького й Д. Дорошенка зачеплює проблему “Нової ери” лише побіжно. Перший тоді, коли вирішувалося питання польсько-української угоди в Галичині перебував далеко від Києва. Два других за віком були замалі, щоб бути в курсі тодішньої всеукраїнської політики по обох сторонах Збруча.
    Подальша доля видання спогадів О. Барвінського виявилася нещасливою. Відразу понаписанні Олександр Барвінський почав клопотатися справою їхнього видання, проте встиг видати лише початок споминів у двох книгах, доведених до 1905 року. Ще за кілька років перед смертю він намагався влаштувати свої спогади до друку. У жовтні–листопаді 1923 р. О. Барвінський пропонував В. Липинському умістити їх у “Хліборобській Україні”, проте той відмовився через брак місця і коштів4.
    Олександр Барвінський стояв у центрі життя Галицької України5. Як провідний український освітньо-педагогічний діяч, посол до Віденського парламенту і Галицького сейму та член австрійської палати панів, а в 1918 році міністр освіти і віросповідань Західньоукраїнської Народної Республіки, перший голова реформованого Товариства ім. Шевченка у Львові, історик і дослідник української літератури, засновник “Руської історичної бібліотеки” і видавець україномовних шкільних підручників та інших видань, видатний публіцист і організатор українського громадського життя, О. Барвінський був одним із провідних українських діячів останньої чверти ХІХ – першої чверти ХХ століття. Важливо згадати, що він перший в Галичині почав уживати у виданнях назву “український” побіч тоді загально прийнятої назви “руський”, і це сприяло кристалізації концепції одного народу: галицьких і наддніпрянських українців. Можна цілком погодитися з думкою про те, що О. Барвінський був одним із перших діячів соборницького спрямування й тісно співпрацював з провідними діячами наддніпрянської України – В. Антоновичем, О. Кониським, Т. Рильським, І. Нечуєм-Левицьким, М. Лисенком, П. Кулішем, М. Старицьким, М. Грушевським та іншими видатними діячами з Великої України і Буковини. Помер О. Барвінський 25 грудня 1927 року у Львові і похований на Личаківському цвинтарі.
    Архівна спадщина О. Барвінського зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника і в архівних фондах Інституту літератури ім Т. Шевченка НАН України в Києві. Там зберігаються рукописи його “Споминів з мого життя”. У “Передньому слові” до першого видання “Споминів” О. Барвінський з’ясовує мотиви і життєву настанову до праці для рідного народу: “На моєму віку довелось мені пережити не одно, зустрінутися і познакомитися з визначними людьми, приглядатися розвиткови і поступови культурних народів і самому бути учасником змагань нашого народу українсько-руського до витворення условин для єго самостійного єствовання, розвитку і поступу. Житє посеред тих обставин було для мене школою, в котрій я чимало дізнався, багато научився, як би можна і наш нарід двигнути з занепаду, пособити єго розвиткови і поступови та довести єго до становища поруч інших культурних народів. “Хощу добра руській землі” – бажаннє Володимира Мономаха, стало моїм бажаннєм, а слабі сили свої звертав я на потреби свого народу і quid potui, feci – лишаючи іншим, faciant meliora potentes”6.
    Друковані “Спогади” Олександра Барвінського в двох окремих частинах охоплюють роки 1854 до 1888. Вони появилися ще за його життя. Саме ці частини з доповненнями автора і його сина Богдана Барвінського, появляються тепер, як перший том “Спогадів з мого життя” з відповідними коментарями, впровадженням і археографічним вступом.
В археографічній передмові подано важливі дані про історію видання друкованих частин “Спогадів”. Рукописна частина спогадів О. Барвінського, яка охоплює роки з 1888 до 1908, зберігається в зошитах І–LII у Відділі рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України в Києві. Рукописна частина начислює біля 6000 сторін письма з різними вклеєними друкованими додатками. Цей том готується до друку п. Альбіною Шацькою, упорядником нашого видання. Цю частину спогадів писав О. Барвінський з 1915 до 22.ІХ.1926 року, майже до самої смерти.
    Маємо надію, що другий том “Спогадів” появиться у відносно короткому часі.
                                                                                                          * * *
    Редактор та упорядники висловлюють щиру подяку всім хто причетний до виходу цієї книжки. Щиро дякуємо Українській Вільній Академії Наук у США за фінансування “Спогадів” О. Барвінського.
    Особливо вдячні за організацію і керування цим проектом старшому науковому співробітнику Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Галині Бурлаці, чиє плече, увагу і доброзичливість постійно відчували упорядники.
    Окрема велика подяка академіку Миколі Жулинському, директорові Інституту літератури та завідуючому відділу рукописів цього інституту С. Гальченко за сприяння при підготовці цього видання.
    О. Купчинському дякуємо за поради і допомогу у коментуванні деяких позицій книжки, І. Чорноволу за вступну статтю до тому.
    Окремо слова щирої вдячності висловлюємо Я. Погребенник за переклади, зроблені у тексті “Споминів”. Також дякуємо І. Качуровському за переклад фрагменту з “Луізи” Й. Г. Фосса.
    Упорядники вельми вдячні к. ф. н. В. Дудкові за творче і уважне прочитання коментарів, а також Б. Яцишину за допомогу у коментуванні. Щира подяка А. Ріпенко за роботу над покажчиком імен та назв і С. Захаркіну за слушні зауваження до нього; О. Дворко за комп’ютерний набір текстів.


ЗМІСТ

Любомир Винар, Ігор Гирич
Вступне слово
Альбіна Шацька, Олесь Федорук
Археографічний вступ
Ігор Чорновол

Тягар прагматизму, або Олександр Барвінський у світлі сучасності
Спомини з мого життя
Перша частина.
Образки з громадянського і письменського розвитку русинів в 60-их рр. XIX ст.
з додатком переписки Ст. Новаковича, М. Лисенка і П. Куліша
Переднє слово до першого видання
1. Моє родинне село
2. Моя початкова наука
3. Ґімназийні науки і мої учителі
4. Тодішня наука руської мови в ґімназиї
5. Житє руської шкільної молодежи в 50-их і 60-их роках XIX століття
6. Січневе повстанє польське і вплив на руське житє. Руський бал.
Богослуженя за митрополита Яхимовича
7. З життя нашого духовенства І-й половині ХІХ ст.
8. Засновини “Громади” між руськими ґімназиястами
9. “Громада” була рідною школою
10. “Руський” народний театр. Іспит зрілости. Вакацийні проїздки
11. Виїзд до Львова на університетські науки
12. Розбитки львівської “Громади”. “Вечерничники” і “Метники”.
Віднова львівської “Громади”
13. Приїзд Олександра Кониського до Львова.
Перше моє з ним знакомство
14. Засновини науково-літературної часописи “Правда”.
Житє академічної молодежи
15. Взаємини з сербами, з Україною і Буковиною
16. Знакомство з Воробкевичами
17. Мої університетські науки
18. Робота моя по бібліотеках.
Наші змаганя до розповсюдженя Шевченкових творів
19. “Правда” головним осередком змагань народовців
20. Освічена верства руської суспільности в 60-их роках XIX ст. – духовенство. Відносини руського духовенства до українсько-руської народної ідеї. Як ми несли народний прапор у сі круги суспільности? Тарасові поминки у львівській “Громаді”
21. Моя перша учительска посада в Бережанах
Додаток
Переписка із Стояном Новаковичем з Білгорода
Лист Стояна Новаковича
Листи Миколи Лисенка до мене
Листи П. Куліша до мене
Мої листи до П. Куліша
Листи П. Куліша до брата мого Володимира
Спомини з мого життя
Друга частина.

Образки з громадянського і письменського розвитку русинів від 1871–1888 р.
з додатком споминів про М. Лисенка
Переднє слово
1. Перша моя лична стріча з П. Кулішем
2. Моє подруже. Іменованє старшим учителем учительської семінариї
в Тернополі. Устрій учительської семінариї і моя діяльність
на новім становищі
3. Моя громадянська і народна діяльність в Тернополі.
Засновини філії товариства “Просвіта” в Тернополі
4. Відкритє університету в Чернівцях. Моя поїздка на Буковину. Взаємини
з Буковинською Русью. Буковинський альманах “Руська хата”
5. Дальші досліди мої на полі слов’янознавства спинені важким родинним
нещастєм. Мій побит з недужою подругою в Obersalzbrunn
6. Моє вдовиче бідованє. Поворот до літературної і наукової праці.
Підзори кинені щодо моєї учительської кваліфікациї і
осоромленє напасників
7. Моє знакомство з доктором Францом Шузелькою.
Дописи до тижневника ”Die Reform”
8. Друге моє подруже. Русини-народовці виступають на народно-політичне поле. Засновини “Батьківщини”. Поклик до з’єдиненя руських сил. Відгомін в Тернополі. Наради русинів з Тернопільщини
9. Заходи тернопільців коло з’єдиненя всіх русинів з нагоди зборів
“Русской рады”. Відмова “Русской рады” народовцям
10. Потреба засновин політичної часописи народовців.
Безвиглядність сего наміру задля недостачі гроша
11. “Русская рада” відкинула зголошених в члени народовців.
Порада Володимира Барвінського для тернопільців
12. Залишенє відклику до загальних зборів “Русской рады”.
Безуспішність змагань до примиреня “твердыхъ “ з народовцями.
Потреба іти своєю дорогою. Заходи коло заснованя власної політичної часописи. Народини “Д¦ла”
13. Вихід І числа “Діла” і рівночасна смерть мого вітця.
Моя поміч у видавництві “Правди” і “Діла”
14. Нові мої клопоти. Виїзд на ліченє до Ґляйхенберґу.
Личне знакомство у Відні з доктором Йорданом
15. Побит в Ґляйхенберзі. Тривога о будучину. Заходи о зміни заводу
16. Новий важкий удар судьби. Смерть моєї матери
17. Трудне положенє мого брата Володимира. Моя і брата Осипа поміч у видавництві “Правди” і “Діла”. Змаганя Володимира до скликаня з’їзду русинів. Перше народне віче русинів у Львові 1880 р. Участь в нім Володимира.
Клопотливі наслідки
18. Потреба культурно-народних взаємин австрийських русинів з Україною.
Поїздка Володимира до Києва. Взаємини Володимира з Кулішем. Друга моя з ним стріча
19. Процес Ольги Грабар а сучасно отця Качали і Володимира з ґрафом Де ля Скаля. Передовиці Володимира в “Ділі” “По процесі”, єго недуга, виїзд до Карлсбаду. Знакомство з визначними польськими діячами
20. Недуга і смерть мого брата Володимира і Іполіта. Неоправдані клевети кидані на мене з нагоди зміни редакциї “Діла”. Письмо “Ради видавництва “Діла” до мене
21. Моя відрада в нещастю – в праці. Перший руський концерт в Тернополі. Перші Шевченкові роковини і засновини “Руської бесіди”. Закладини
читалень на Поділлю і популярні виклади. Хоральний спів по селах
і містах
22. Занепад руського міщанства в Тернополі. Робота около освідомленя. Міщанська читальня. Фондация князя Острожського. Виклади по читальнях.
Популярні і історичні книжочки для народу. Суд про них професора
В. Антоновича
23. Вибори до державної ради і моя кандидатура з Тернопільщини.
Вандрівка руської академічної молодежи на Поділлю і моя
та тернопільців в ній участь
24. Моя подорож на Україну
25. Видавництво “Руської історичної бібліотеки”
26. Поворот до Галичини. Пригода в Підволочиськах
27. Супротивности з нагоди виходу “Руської історичної бібліотеки”
28. Засновини “Народної ради” у Львові.
Вибір до Громадської ради в Тернополі
29. Наклепи на мене задля просвітньо-народної діяльности
30. Приїзд архікнязя Рудольфа до Галичини. Єго побит в Тернополі.
Етноґрафічна вистава
31. Побит архікнязя Рудольфа в Галичині і в Тернополі.
Ювілейні вечерниці в честь Д. Млаки
32. Другий мій побит в Києві. Переселенє до Львова
На закінченє ІІ-ої части
Додаток
Спомини про Миколу Лисенка
Листи Миколи Лисенка до мене
Коментарі
Пояснення слів
Покажчик імен та назв
Географічний покажчик

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі.