Видавництво «Смолоскип» було створено на еміграції. Після здобуття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дисидентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книжки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету створювати і розширювати середовище української творчої молоді.
В Україні щодня тисячі її громадян, що живуть в регіонах, виїздять в пошуках кращої долі до столиці та інших міст-мегаполісів. Втікаючи від нестерпних, образливих для розумної істоти ХХІ століття умов життя, вони прагнуть знайти бодай якусь роботу чи й оселитися в омріяному «Ельдорадо», що так принадно сяє своїми вогнями через морок їх несусвітнього існування… Лише потім з’ясується, що у цьому новітньому раї ніхто не чекає змучених довгою дорогою пілігримів, які так наївно рушили на підкорення свого Вавилону, самовпевнено розраховуючи, що той впаде до їх ніг… Лише одиниці з безлічі досягають більш-менш задовільних результатів – це неспростовний закон життя, проте повсякчас знаходяться охочі випробувати долю – і цей закон теж «залізобетонний».
1 листопада у Севастополі видавництво "Смолоскип" провело презентацію книги спогадів відомого правозахисника генерала Петра Григоренка.
Друга після київської масштабна презентація книги "Генерал Петро Григоренко" відбулася на кримській землі не випадково. Адже генерал Григоренко відстоював передусім права кримськотатарської громади, позбавленої радянською владою власної землі. Тому "Смолоскип" охоче прийняв запрошення севастопольської молоді, зусиллями якої на чолі з Олександром Гладких й організували презентацію.
Захід відбувся у приміщенні Українського культурно-історичного центру (УКІЦ), який, як і торік, надав "Смолоскипу" презентаційну залу. І якщо попередня зустріч була людною, то цього разу відвідувачі заповнили залу вщерть.
У сучасного білоруського поета Андрія Хадановича є вірш „Орфей, Еврідіка і Герпес”. Цікавість цього тексту в тому, що насправді вихід у трансцендентне можна побачити скрізь: тунель підземки стає входом до царства мертвих Аїду, а Орфей просто собі чекає чергового потяга. Але говорити про це серйозно, зі щирою вірою та пієтетом, нинішньому поету чомусь не личить: надто одновимірно. На допомогу приходить іронія із посмішечкою і Герпесом на губі. Іронічне двосвіття відкривається...
У сучасного українського поета, письменника Анатолія Дністрового вийшла книга есеїв „Автономія Орфея”. Ця збірка також подвійна, але інакше. Поет розмірковує над „антиноміями Орфея”: онтологічне – номіналістське, поезія одкровення – поезія конструкту, непублічність – піар. А іронія – хіба в тому, що пан Анатолій десь глибоко в душі вірить у глибину та могутність поетичного слова, так, як Гайдегер вірить у слово Гельдерліна. Але, подібно до Хадановича, Дністровому не вдається / не хочеться оминати підводні рифи соціальної заангажованості в підході до поезії. Адже навіть ця віра – сконструйована: вона виникла внаслідок впливу певних обставин (наприклад, причетності до гурту „Друзі Еліота”), прочитаних книжок, дії сучасної інформаційної машини.
