|
 Вячеслав Чорновіл. Твори у 10-ти томах. Том 6. Київ: В-во «Смолоскип», 2009. – 1052 стор.
20 січня у будинку "Смолоскипа" в Києві відбулася презентація чергового, вже шостого тому десятитомного видання Творів Вячеслава Чорновола. Поважне товариство, що зібралося того вечора, – а це і дружина діяча Атена Пашко, і сестра Валентина Чорновіл, і товариші-дисиденти Василь Овсієнко, Лесь Танюк, Дмитро Степовик – ділилися з гостями та представниками преси усім наболілим: від спогадів про В. Чорновола аж до аналізу діяльності УГС та умов створення Руху. Відкрила презентацію Атена Пашко. Пригадуючи той період, якому присвячена книжка (1985 – квітень 1990 рр.), вона схарактеризувала його як дуже складний і водночас надзвичайно оптимістичний, насичений подіями і сподіваннями. Вячеслав Максимович щойно повернувся з заслання і з притаманною йому енергією поринув у роботу. Кожен крок цієї праці був надзвичайно складним: постійні стеження, підслуховування, цілодобові чергування кадебістських машин біля будинку, де вони мешкали, паплюження у ЗМІ. "Цей том дає широке уявлення про суспільне і політичне життя того часу, та найголовніше – увиразнює видатну роль В. Чорновола у складних початкових процесах державотворення", - підсумувала вона свій виступ. Перелік злочинів комуністичного тоталітаризму не обмежується масовими розстрілами, цілеспрямовано зорганізованими голодоморами,політичними репресіями, нищенням культурних здобутків, замовчуванням або перекручуванням подій минулого. Трагічним спадком всього постсовєцького простору є штучна люмпенізація загалу й витворення духовно здеградованої орди, котру безпідставно нарекли «народом». Наслідком кількасотлітньої бездержавності українського народу є й суттєвий брак національних державотворчих і демократичних традицій. Цей ненормальний стан речей відгукується нині збоченим трактуванням чеснот самоповаги, пошани приватної власності, права, усвідомленого самообмеження в справі здійснення певних дій або вчинків, культури поведінки й вміння гармонійно поєднувати власне з загальним. Хамство повсюди нівелює гідність особистості й потрактовує демократію як необмежену вседозволеність. Українське культурне середовище ніяк не може вибратися із баговиння провінційності. Вся мережа кишить синіми чоловічками з «Аватара», рейтингами від американських видань про те, що Анджеліну Джолі знову визнали найсексуальнішою, а пам'ять Майкла Джексона вічна. На 15 іноземних культурних новин припадає 1 українська. Бути критичним у статтях про українську культуру дуже складно. Інколи жаль топтати власними жовчними зауваженнями нещасні її паростки, які де-не-де пробиваються крізь асфальт третьосортного шоу-бізнесу та західного культурного секонду. Наприклад, коли короткометражний фільм «Глухота» Мирослава Слабошпицького номінували від України на цьогорічний Берлінале, не варто писати: «чекаю, коли він знову обламається». (Слабошпицький вже раз брав участь у Берлінале і нагород не здобув. Насправді потрапити на фестиваль такого рівня означає пройти конкурс між сотнями претендентів, а це вже досягнення). Краще задуматися, чому Україну у світі представляє кількахвилинний фільм, знятий без бюджету заради розваги у артхаузному проекті «Мудаки». На Оскара цього року взагалі нічого поки не нашкребли. Чому знімати кіно не вигідно, в той час, як «Аватар» (який не має нічого, окрім вдалого промоушену та спецефектів) гребе гроші відрами?  Незважаючи на тривожні теленовини з приводу епідемії «свинячого грипу», групі української молоді останній день цьогорічного жовтня запам’ятається насамперед поїздкою до двох незабутніх парків Чернігівщини, що стоять в одному ряду серед найкрасивіших пам’яток України, – Качанівки та Сокиринців (оглянути третій відомий парк – Тростянець – просто забракло часу). Організаторами подорожі стали МБФ «Смолоскип» та ВМГО «Спілка української молоді». Дорога до Чернігівщини пролягала мальовничими місцями, а погода на день мандрівки видалась напрочуд гарною, тому довгий шлях у розмовах і спогляданні краси осінніх краєвидів видався зовсім непомітним. Першим місцем зупинки став парк Качанівка. Знаходиться він на території крихітного села (всього 48 мешканців) Ічнянського району Чернігівської області.
Чи може чимось здивувати український шоу-бізнес українського слухача та глядача у нелегкі часи світової фінансової кризи? Таке питання я ставила собі на початку осені, повернувшись з літньої відпустки. На телебаченні – новий сезон, а ось чи стане він новим сезоном української музики…
Власне початок музичної осені-2009 ознаменували щонайменше два гучних музичних дійства. Перше – це святкування 20-річчя знаменитого фестивалю «Червона Рута». До нього довго готувалися, приїжджав Президент України, а… а вийшло як завжди. По-перше, з екрану ТВ картинка виглядала не надто яскравою. Звісно, цей фестиваль пов'язаний з іменем Володимира Івасюка, тому високу тональність заходу можна частково виправдати. Але, з іншого боку, «Червона рута» відкрила свого часу безліч молодих та симпатичних співаків, наприклад, Марію Бурмаку, Кузьму Скрябіна чи ТНМК. Тому радісний молодий запал – ось, здавалось, якою мала б бути загальна атмосфера. Та організатори фесту, напевне, думали інакше і тому на головній чернівецькій сцені панував мало не революційний настрій. Ми будемо боротися, бо ми українці і ми такі – таким був лейтмотив ведучого, у минулому «Ді-джея» Помаранчевого Майдану Євгена Нищука. Ми українці, а значить поборемо. Питання лише в тому – кого? Адже подібні гасла вже лунали п’ять років тому, а ми все ще боремося... Коли ж ми будемо насолоджуватися? Від музики хочеться чекати чогось приємного, але у випадку фестивалю «Червоної рути» за українською музикою чітко закріплюється патріотично-етнічний ореол. |
СМОЛОСКИП
Українське незалежне видавництво
 |  |  |  |  |
| Ціна: 35 грн. | Ціна: 30 грн. | Ціна: 25 грн. | Ціна: 20 грн. | Ціна: 50 грн. |
НОВИНИ
