![]() Смолоскипівський двотомник „Література та переклад” Григорія Кочура переміг у номінації „Хрестоматія” одинадцятого Всеукраїнського рейтингу „Книжка року-2009” (підномінація „Критика, біографія, мемуари”). Цьогорічна церемонія нагородження лауреатів найстаршої та все ще найповажнішої (попри збільшення числа рейтингів-конкурентів) книжкової премії „Книжка року” відбувалася в Київському педагогічному університеті імені М. Драгоманова. На щастя, організатори здогадалися розвести в часі й просторі урочисту і офіціозну частини. Увесь офіціоз відбувся на брифінгу, де організатори, співорганізатори та інші vip-причетні сказали всі належні в такому випадку ритуальні слова. Звичайно, не обійшлось і без роздумів пристуніх державних чиновників на тему допомоги книговиданню, аж до обговорення концепції зменшення ваги шкільних підручників за рахунок використання полегшеного картону при виготовленні обкладинок. Вочевидь, саме в цьому полягає головна проблема українських видавців. Що ж до самого нагородження, воно лишило двоякі враження. Доволі дотепним ведучим виявився письменник Михайло Бриних (його колега, журналістка Оксана Шпортько, була менш цікава), але і ведучих, і тих, хто виступав, було не надто добре чути. В одній музичній паузі виступав „New Era Orchestra”, але в інших домінувала невесела аматорська естрада, аж до пісні „Я піду в далекі гори”, зіпсутої кабацьким аранжуванням.
Ціна: 25 грн. ІSВN 978-966-8499-96-8 У книзі досліджуються місце і роль, історія розвитку та побутування українського самвидаву як альтернативної складової літературного процесу, як головної організуючої форми Руху Опору 1960-х - початку 1970-х років. Особлива увага звертається на характеристику позацензурної публіцистики та літературної критики у контексті культурно-громадського життя в Україні 60-х років XX століття. З'ясовується роль самвидаву як одвічної опозиційної категорії, розглядаються обставини його формування як конкретного історичного явища у другій половині ХХ століття, окреслюються характерні особливості розвитку самвидавної літератури та її проблематики в умовах тоталітарного суспільства. Ґрунтовний аналіз самвидавних документів дозволив О. Обертасу простежити еволюцію мислення їхніх авторів. Видання розраховане на науковців, журналістів, а також усіх, хто цікавиться історією, культурою та літературою України.
Серія «Розстріляне Відродження». Ціна: 35 грн. ІSВN 978-966-8499-98-2 Михайль Семенко (1892—1937) — один з найжвавіших і найзагадковіших учасників літературного процесу початку XX століття. До видання увійшли поетичні, прозові й драматичні твори письменника, написані протягом 1910-х — початку 1930-х років, а також його маніфестографія, що уможливлює зіставлення програмових положень футуризму і його творчої реалізації. Водночас книга містить матеріали, присвячені постаті культуртрегера у контексті футуризму — як одного з найбільш реалізованих напрямів українського авангарду. Може бути використана як посібник у школах і вищих навчальних закладах.
9 лютого 2010 року у Секретаріаті Президента України у Києві відбулася церемонія вручення голові видавництва „Смолоскип” Осипові Зінкевичеві ордена князя Ярослава Мудрого - однієї з найпрестижніших державних нагород. Девізом ордена князя Ярослава Мудрого є „Мудрість, честь, слава”. Прибувши до Адміністрації Президента, Осип Зінкевич перед початком церемонії нагородження зустрівся із заступником голови Адміністрації, колишнім Прем’єром України і Міністром оборони Юрієм Єхануровим. Під час урочистої церемонії Ю. Єхануров зачитав Указ Президента, у якому йдеться: „За вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України Президент України Віктор Ющенко постановив 20 січня 2010 року нагородити директора видавництва „Смолоскип”, громадянина США, Осипа Зінкевича, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня”. Після цього Президент вручив орден та привітав О. Зінкевича. Згодом відбулася розмова Президента України та голови видавництва “Смолоскип”, до якої долучився і Юрій Єхануров. Було обговорено низку проблем, актуальних і болючих для українського суспільства на сучасному етапі розвитку державності. О. Зінкевич інформував Президента про працю „Смолоскипа” над національним самоусвідомленням української молоді та про плани видавництва на майбутнє. У Президента було багато запитань стосовно сказаного; з чого стало помітно, якими проблемами він цікавиться, якими вболіває та для яких шукає розв’язки. Як пізніше зізнався О. Зінкевич, він такої престижної нагороди не очікував. Його надзвичайно здивувало і вразило те, наскільки Президент поінформований про дяльність „Смолоскипа”: виявилося, що те, до чого прагне “Смолоскип”, є дуже близьким переконанням і поглядам Віктора Ющенка. На закінчення розмови Президент подякував О. Зінкевичеві за його працю і діяльність та побажав витривалості й успіхів у наш складний час. ![]() Президент України Віктор Ющенко вітає О. Зінкевича з нагородою. ![]() Розмова з Президентом, у якій бере участь також Юрій Єхануров. ![]() О. Зінкевич у розмові з колишнім Прем’єром і Міністром оборони України Ю. Єхануровим. Фото Михайла Марківа.
Ціна: 20 грн. ІSВN 978-966-2164-08-4 Хто важиться перебирати слово у класиків? Чи варто розпочинати діалог і творити продовження відомих творів? Видавництво «Смолоскип» робить цей сміливий крок. Пропонована увазі читачів повість Артема Сокола «Аглая» є спробою продовження роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи». У «Вальдшнепах» М. Хвильового знайомимося з ідеєю національного відродження України, що вирувала в 20-х рр. XX ст. Перед нами постають молоді люди, розчаровані в комуністичній партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами. Чи вдалося їм досягнути поставленої мети, невідомо, бо друга частина роману так ніколи й не дійшла до читачів. Натомість маємо версію, запропоновану А. Соколом в «Аглаї». Це перша спроба не освоєного ще в українській літературі жанру: повість-продовження, повість-полеміка; напівзатертий часом палімпсест, крізь рядки якого проступають слова незавершеного роману. Із неї дізнаємося, як склалися долі не лише Аґлаї, Дмитра Карамазова, професора Вовчика й тьоті Клави з «Вальдшнепів», а й їхніх нащадків: Аглаї, Миті, Валіка, що є головними героями нового твору, дія якого відбувається у Харкові 60-х рр. XX ст. «Вальдшнепи» — книжка, яка уже давно зайняла гідне місце на полиці української класики. «Аглая» — безпрецедентне явище української літератури, що, сподіваємося, започаткує гарну традицію. |










